“Kalush Orchestra – це найкращий вибір, який у нас міг бути”: Руслана про волонтерство та Євробачення

Цього тижня стартував активний сезон Євробачення. 66-й пісенний конкурс проходитиме у три етапи: 10 і 12 травня відбудуться півфінали шоу, в ході якого визначиться пул фіналістів. А вже 14 травня відбудеться гранд-фінал у Турині.

Традиційно офіційним радіотранслятором “Євробачення” виступає Радіо Промінь. Другий канал Суспільного радіо транслює шоу в прямому ефірі, де в ході препаті та афтепаті ведучі спілкуються з цікавими гостями і знайомлять слухачів з маловідомими фактами з історії конкурсу.

Напередодні проведення першого півфіналу ведучі Олександра Франко і Євген Павлюковський поспілкувалися з людиною, яка першою привезла Євробачення в Україну – Русланою Личижко. І дізнались про те, чим живе співачка зараз, як допомагає фронту і що думає про цьогорічних представників України на конкурсі – гурт Kalush Orchestra.

Розкажи про свій шлях від музиканта до волонтера.

Коли я перемогла на Євробаченні у 2004 році, то на тій же пресконференції в Стамбулі заявила, що моє ім’я не належить мені. Відтоді я почну користуватися популярністю і тим, що пов’язано з моєю діяльністю, тільки на благо моєї країни. Ці слова задокументовані, ці записи збережені, і вони протягом усіх цих 16 років звучали на всіх заходах, які стосувалися України. Я це повторювала під час Помаранчевої революції, під час Революції гідності. Саме тоді я почала діяти.

Я не називала це волонтерством – це був мій обов’язок. Просто інакше не могла вчинити. Ми тоді придумали слово волонтерство, але насправді волонтер – це людина з активною позицією, яка готова діяти і діє. Сама шукає, де вона може бути корисною, не чекає запрошення чи умов для всього. Я завжди сама “набивалася” в партнери і шукала людей, подібних на мене. Відтоді моя активна діяльність була пов’язана з тим, що я промотувала Україну.

Люди щиро питали мене на пресконференціях: “Де знаходиться Україна?”. Тому я була ходячою енциклопедією про мою країну. У зв’язку з перемогою на Євробаченні мені довелося вивчити все, що було не на часі чи здавалося непотрібним. Все, що стосувалося Київської Русі, Софії Київської, всіх деталей нашого мистецтва, автентики, Карпат, Гуцульщини. Та разом з тим мені потрібно було слідкувати за нашими геополітичними ситуаціями чи економічними. І все це презентувати, адже я була задіяна в міжнародних, музичних та соціальних заходах.

Під час Революції гідності я постійно їздила світом. Найчастіше бувала в Брюсселі і в Вашингтоні. Історія навіть не в тому, що ми отримували нагороди, хоча мене нагороджували і Мішель Обама, і Джон МакКейн, і Atlantic Council, а в тому, що я використовувала свій голос, аби надати найбільш важливу інформацію про мою країну.

Україна одразу потрапила під обстріл російської пропаганди, і я це дуже чітко бачила, на власній шкурі це відчувала. Коли ми приїжджали в ту чи іншу країну, то зіштовхувалися з провокаторами, зокрема і в медіасередовищі. І за всі ці 16 років я навчилася відповідати на будь-які питання про мою країну. Це все, що стосується мого інформаційного волонтерства.

А тепер щодо мого практичного волонтерства. За весь період з 24 лютого я виїхала за кордон 3 рази. В інший час я перебувала і буду перебувати в Україні. Я вважаю, що мій виїзд виправданий тільки у тому разі, якщо це якась величезна інформаційна чи резонансна історія, що допомагає зібрати кошти на Україну або завдяки якій ми лобіюємо гуманітарну, технічну чи військову допомогу. Останній мій виїзд в Литву був пов’язаний з виступом на величезній акції, де ми зібрали багато коштів на лікування поранених військових. Завдяки  цьому майже 1000 бійців будуть лікувати в найкращих умовах.

Я їздила в Чехію, на концерт в нашій громаді, який робив наш священник. Там ми теж зібрали непогану суму, що повністю пішла на бронежилети, які я сама відвезу бійцям.

Найголовніше, чому я в Україні, бо з часів Майдану навчилася робити все: надавати медичну допомогу, підтримувати, евакуювати. Після Революції гідності я поїхала і забрала перших хлопців з полону з Іловайська. Я була першою, хто привіз наших військовополонених. Туди ніхто не їхав, бо там було Іловайське кільце. А ми поїхали і не побоялися. Після чого я п’ять разів їздила на територію окупованого Донбасу, і кожен раз забирала звідти наших хлопців з полону.

Я пройшла дуже непросту життєву школу як волонтер, але сьогодні вся моя увага з нашими хлопцями. Мій меседж такий: “Наші герої мають бути живими, не варто ризикувати життями тих людей, які знаходяться під завалами “Азовсталі””. Я говорю про наших військових, про тих, хто захищає нас і весь світ, які ні на секунду не задумалися про відступ чи про те, щоб здатися в полон. Вони будуть битися за нас до останнього. Вони попросили нас про допомогу, а ми, волонтери, опікуємося тим, щоб їх у всьому підтримати і забезпечити.

Якщо у тебе українське серце, то вибір допомагати чи ні не виникає – ти просто робиш все, що потрібно людям. Це альтруїзм у своєму апогеї. І знаєш, я від цього тащусь. Дійсно від цього кайфую. Від того, що можу бути корисною кожному, хто на мене розраховує.

Чому важливо, щоб Україна в цьому році була представлена на Євробаченні?

У 2004 році, коли я поїхала на Євробачення, мені зателефонував Павло Грицак, який працював на НТКУ. І сказав, що немає нікого, хто хотів би поїхати представляти Україну на пісенному конкурсі, бо в це потрібно вкладати гроші. І якщо я відмовлюсь, тоді Україна не братиме участь у Євробаченні. Я запевнила, що поїду і це не обговорюється, ми знайдемо необхідну суму, згуртуємося і поїдемо.

Чи є користь від того, що Україна перемогла тоді, у 2004 році? Це відкрило нам величезні перспективи. Тоді почалася симпатія до нашої країни. Ми показали, що Україна самобутня, незалежна і прекрасна. Це прадавня країна зі своїми традиціями, і ця цивілізація зародилася тоді, коли ще в Європі багато де не було сформовано чогось. Після цього світ почав нами цікавитися. От тобі і відповідь, чому Україна завжди має брати участь у пісенному конкурсі Євробаченні. Через те, що там з’являються представники нашої країни, до неї вже автоматично виникають симпатії. А це – наші ресурси.

Як ти оцінюєш Kalush Orchestra і його шанси на перемогу?

Я боюся говорити, бо дуже забобонна. Я з карпатського краю, де вчать спочатку перемагати, а потім про це говорити. Ми їдемо показати, що українці неповторні. Хлопці класні, пісня у них класна.

Я родом з-під Рогатина. Моє село знаходиться між Рогатином і Калушем. То як я можу говорити про людей, з якими у мене можуть бути і кровні зв’язки, бо там всі села пов’язані! Можу сказати, що цей гурт – це найкращий вибір, який у нас міг бути. Зважаючи на те, звідки хлопці, і яку пісню вони виконують, то у нас все має бути Україна.

На твою думку, музика та політика тісно повʼязані?

Коли Зеленський почав балотуватися на посаду президента, тоді багато людей скептично на це відреагували. Яка їхня позиція зараз, коли Зеленський не змучується нині робити неформальні і нестандартні для політиків кроки, та разом з цим гуртує світ довкола України? Це відповідь на те, чому музиканти і люди мистецькі можуть зробити у політиці більше за самих політиків. Ми говоримо абсолютно іншою мовою.

У той час, коли Україна приїжджає й на Євробачення, де просто про себе заявляє, а ми завжди це робимо дуже красиво, – тоді люди гуртуються, щоб знайти можливості, аби допомогти нашій країні. Нам дуже чітко потрібно говорити світу, що ця війна може бути виграна тільки руками України. Що вона й буде виграна, адже ніхто у цьому не сумнівається. Але це питання витривалості і часу. Тому варто використовувати цей майданчик, щоб всі гуртувалися довкола нас і нашої перемоги.

Жива трансляція Євробачення-2022 здійснюється в ефірі Радіо Промінь 10, 12 та 14 травня о 21:00.

Нагадаємо, уже 10 травня у першому півфіналі гурт Kalush Orchestra з піснею “Stefania” виступатиме під номером 6. Трансляцію Євробачення можна буде дивитися на суспільному телеканалі UA: КУЛЬТУРА о 22:00, слухати на Радіо Промінь та стежити на діджитал-платформах Суспільного Мовлення:

На ютуб-каналі Євробачення Україна можна буде спостерігати за роботою ведучого Тімура Мірошниченка наживо з коментаторської студії.